Літосферна плита — це великий жорсткий блок зовнішньої оболонки Землі, який складається із земної кори та верхньої частини мантії. Вона не лежить нерухомо, як кам’яна кришка на планеті, а повільно рухається по пластичнішому шару під собою. Саме ці майже непомітні для людини рухи створюють гори, розсовують океанічне дно, запускають землетруси, живлять вулкани й поступово змінюють обриси материків.
Земна поверхня не суцільна, а зібрана з гігантських фрагментів
Звично думати про землю під ногами як про щось остаточне: дорога, скеля, берег, місто, континент. Але геологія дивиться на цю твердість інакше. Літосфера схожа не на монолітну шкаралупу, а на мозаїку з великих плит, між якими проходять межі напруження, розриву й зіткнення. Ці плити можуть нести на собі материки, океанічне дно або і те, й інше.
Рух літосферних плит дуже повільний — зазвичай кілька сантиметрів на рік. Це швидкість росту нігтів, але для планети така “повільність” має величезні наслідки. За мільйони років океан може розширитися, материк — зміститися, а там, де колись було море, піднятися гірський хребет. Земля не застигла. Вона просто змінюється в масштабах часу, які людині важко відчути без карт, шарів порід і слідів давніх катастроф.
З чого складається літосферна плита
Літосферна плита включає не лише земну кору, а й верхній твердий шар мантії. Саме це важливо: плита глибша, ніж поверхня, яку ми бачимо. Континентальна кора зазвичай товстіша й легша, океанічна — тонша, щільніша і молодша. Тому океанічні ділянки часто поводяться інакше, ніж материкові.
Під літосферою лежить астеносфера — гарячіший і пластичніший шар верхньої мантії. Він не є рідким океаном магми, як іноді уявляють. Його речовина тверда, але здатна дуже повільно текти під великим тиском і температурою. Завдяки цьому літосферні плити можуть ковзати, розходитися, занурюватися одна під одну або зіштовхуватися.
Чому плити рухаються
Рух літосферних плит пов’язаний із теплом усередині Землі. Планета зберігає внутрішню енергію від часу свого формування, а також отримує тепло від радіоактивного розпаду елементів у надрах. Це тепло змушує речовину мантії повільно переміщуватися. Десь гарячіший матеріал піднімається, десь охолоджений і щільніший опускається.
На плити діють кілька сил: розтягнення в зонах серединно-океанічних хребтів, занурення холодної океанічної плити в зонах субдукції, гравітаційне “сповзання” від підняття рельєфу. Усе це не схоже на один простий мотор. Швидше — на складну систему, де тепло, вага порід, щільність і межі плит разом визначають, куди й наскільки швидко рухається земна оболонка.
Де межі плит стають найпомітнішими
Найцікавіше відбувається не в центрі літосферної плити, а на її краях. Там земна кора стискається, розтягується, ламається або занурюється в мантію. Саме межі плит найчастіше пов’язані із землетрусами, вулканами, океанічними жолобами та гірськими системами.
Є три основні типи взаємодії плит. При розходженні плити віддаляються одна від одної, і з глибин підіймається речовина, яка формує нову океанічну кору. При зіткненні одна плита може занурюватися під іншу, або дві континентальні плити зминають край кори, утворюючи гори. При зсуві плити рухаються вздовж одна одної, накопичуючи напруження, яке потім може вивільнитися землетрусом.
Що створюють літосферні плити
Літосферні плити працюють як повільні архітектори планети. Вони не мають задуму, але саме їхній рух формує великі риси земної поверхні. Там, де плити розходяться, народжується нова кора. Там, де сходяться, стара кора може зникати в надрах. Там, де стискаються континенти, породи зминаються, піднімаються і стають горами.
- серединно-океанічні хребти, де формується нова океанічна кора
- глибоководні жолоби, пов’язані із зануренням океанічних плит
- гірські системи, що виникають при зіткненні континентальних мас
- вулканічні дуги над зонами субдукції
- землетруси на активних розломах і межах плит
- рифтові долини, де кора розтягується і розколюється
- острови вулканічного походження
- поступове зміщення материків протягом мільйонів років
Чим континентальні плити відрізняються від океанічних
Тут важливо не плутати плиту з материком. Літосферна плита може включати і континентальну, і океанічну частину. Наприклад, материк не обов’язково має власну окрему плиту лише під собою. Межі плит часто проходять не по береговій лінії, а через океани, гори або глибинні розломи.
Океанічна кора щільніша, тому при зіткненні з континентальною вона часто занурюється вниз. Так виникає субдукція. Континентальна кора легша і товстіша, її складніше “втопити” в мантії, тому при зіткненні двох континентів частіше формується складчастий гірський пояс. Саме так великі геологічні процеси пояснюють речі, які на карті здаються просто рельєфом.
